30 вересня Україна відзначає Всеукраїнський день бібліотек. Це свято було запроваджено у 1998 році Указом Президента України Л.Д.Кучми, “враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житі суспільства.

Бібліотеки, як громадські сховища пам’ятників писемності виникли у 7 столітті до нашої ери у Ассірії, де було велике зібрання глиняних табличок. Перша відома бібліотека на території сучасної України була основана у 1037 році Ярославом Мудрим при Софіївськом соборі. Також відома бібліотека Киево-Печерської Лаври 11 століття.

У 1632 була заснована перша вища школа та видатний просвітницький культурний центр в Україні – Киево-Могилянська академія. Серед вихованців академії було багато державних діячів України, серед яких гетьман І.Самойлович, полковник С.Палій. При академії була створена бібліотека яка мала світове значення не лише за змістом і складом книг, передусім, вона акумулювала досвід людської думки за декілька століть і була неоціненним скарбом для культури України. Закладена ще при Київській братській школі, бібліотека відігравала значну роль у системі навчання Киево-Могилянської академії. Поповненням її займалися як ректор і меценати, так і викладачі. Вона містила підручники та книги різної тематики (з філософії, теології, історії, літератури, словесності, математики, медицини, юриспруденції), а також іноземні книги, перекладні та оригінальні праці культурних діячів та ін.

У XVII ст. Києво-Могилянська академія існувала за рахунок прибутків підмаєтків Київського Братського Богоявленського монастиря. Маєтності надавалися гетьманськими універсалами, дарувалися козацькою старшиною, православною шляхтою, церковнослужителями, міщанами, козаками й іншими благодійниками. Значну матеріальну підтримку надав Братській школі при її заснуванні гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний. Фактично утримував на свій кошт Колегіум його протектор митрополит Петро Могила. Дбав про освітній і духовний потенціал київського Колегіуму гетьман України Богдан Хмельницький. Підтримували Академію матеріально також гетьмани України: Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Данило Апостол. Серед гетьманів найбільшим благодійником Києво-Могилянської академії був Іван Мазепа. Як державний діяч доклав багато зусиль до об'єднання українських земель в одній державі, створення регулярного війська, стабілізації суспільного життя після часів Руїни. Дбав про піднесення освіти, науки, мистецтва. Особливо опікувався Києво-Могилянською академією, в якій вбачав потужний інтелектуальний арсенал для України, її незалежного майбуття. Студентам Академії гетьман надавав щороку 1000 золотих на стипендії, утримання бурс, бібліотеки, поповнення її книгами.

Кінець 17 - початок 19 століть вважається часом, коли було закладено фундамент для створення масових військових бібліотек. Спочатку бібліотеки появилися при школах військових частин, а потім – при вищих військово-учбових закладів. На початку 19 століття з’явились великі бібліотеки військових відомств держави. В той же час почалися організовуватись офіцерські бібліотеки у військових частинах заради самоосвіти офіцерів. З середини 19 століття створювались солдатські та матроські бібліотеки, які були призначені для нижчих чинів, котрі вплинули на них в плані формування навичок читання та навчанню грамоті.

Після Жовтневої революції 1917 року бібліотечна справа зайняла важливе місце у будівництві молодої соціалістичної республіки. Бібліотекам була відведено “почесна” першорядна роль серед інших культурно-масових закладів. Тому вся військово-бібліотечна мережа перейшла у підпорядкування Революційного Кометету Червоної армії. Політичне управління стало головним керівництвом військовими бібліотеками. В рамках проведення “культурної революції” масові військові бібліотеки розглядались як “провідники політики комуністичної партії та радянської держави”. В 1920-х роках нa чолі була культурно-просвітницька робота в усіх структурах армії та флота, що сприяло росту бібліотек та хат-читален як на фронті, так і у прифронтовій полосі. В той же час відбувалось спроба відпорядкування діяльності та типологізації військових бібліотек.

В 1930-і роки масові військові бібліотеки поступово ставали культурними центрами для воїнів Червоної армії та флота. Великий вплив на розвиток оказали 1940-ві роки, особливо в період Великої Вітчизняної війни. В цей час найкращими в роботі були фронтові похідні бібліотеки полків та батальйонів, дивізійних клубів, Будинків Червоної армії. Широко використовувались агітпоїзда, агітмашини, на яких книги доставлялись в найвіддалені позиції. Масові бібліотеки виконували одну з важливіших функції в роботі по інформуванню та просвіти солдат та офіцерів Червоної Армії. Після війни головними задачами військових бібліотек  стала збільшення книжкових фондів; розвиток бібліотечно-бібліографічної та масової роботи; покращення матеріально-технічної бази; активізація взаємодії один з одним. В 1950-і роки масові військові бібліотеки перетворюються в центри підвищення військового та політичного знання особового складу військових частин та кораблів. Бібліотекар стає пропагандистом передової вітчизняної та зарубіжної професійної літератури, в той же час пропагандуя політику Комуністичної партії Радянського Союзу.

1960-1980-і роки стали часом зміцнення масових бібліотек в армії. Головним напрямком їх діяльності була ідеологічна робота у військах. У цей період бібліотеки співпрацювали з офіцерами-пропагандистами, які доводили політику партії та держави до військовослужбовців військових частин та кораблів. Вони багатьма засобами та методами бібліотечної роботи сприяли ідейному озброєнню пропагандиських кадрів, отриманню та накопиченню ними глибоких та різноманітних знань; надавали допомогу в опануванні «ленінським стилем» та високої майстерністю партійної роботи. Завдяки діяльності масових військових бібліотек у воїнів формувалося почуття патріотизму, соціалістичного інтернаціоналізму, тощо.

В цілому, радянський час був найпліднішим для розвитку масових бібліотек в армії та на флоті. Але, як бачимо, в цей час просвітницька функція була ідеологічною. Багато робилось для того, щоб військовослужбовці радянських Збройних сил прилучались до духовного життя, частіше відвідували бібліотеки, більше читали (і краще, з офіційної точки зору, праці основоположників марксизма-ленінизма, твори класиків радянської та зарубіжної літератури). Та вся система освіти, виховання, задоволенню культурних, духовних потреб військовослужбовців (як і всіх радянських людей) була підпорядкована інтересам держави, тому масові військові бібліотеки радянського часу були політизірованими закладами.

З розвалом Радянського союзу багато військових бібліотек перестали існувати, інші намагались вижити в цей нелегкий час.

У наш час діяльність бібліотек підтримується та спрямовуються на державному рівні Конституцією України, Законами України “Про бібліотеки та бібліотечну справу”, Наказом Міністра оборони України № 218.

Бібліотечна робота у Збройних Силах України є складовою частиною інформаційного й інформаційно-пропагандистського забезпечення наукової, виховної та освітньої роботи органів військового управління Збройних Сил України. Успіх в цьому, у першу чергу, залежить від повсякденної кропіткої, наполегливої і цілеспрямованої бібліотечної роботи, а також цілком залежить від тих, хто здійснює цю роботу, від рівня їх підготовки, знань, вміння, навиків і прагнення використовувати їх задля основної мети – зміцнення Державності України та могутності її Збройних Сил.